Стаття не претендує на вирішення проблем або критику готельного ринку. Йтиметься про дзвіночок і перебудову насамперед у мізках готельєрів, якщо вони ще не навчилися йти в ногу з часом.

Ви прекрасно знаєте, що і цей варіант розвитку не гарантує солодкого, бізнес повинен працювати на випередження. Ринок змінився, минули золоті батони і зайвий блиск, прийшла адекватність у всьому: в головах, цінах, умовах, і ринок далі буде стрімко формуватися. Готельєру необхідно зрозуміти, що бізнес у всіх галузях змінився, і що тепер інші критерії вибору. Візьмемо приклад житлового будівництва. Раніше дельта між первинним і вторинним була незначна, бо первинка, крім назви нове житло, нічого доброго не створювала. Зараз в основній масі споруджуються не поодинокі, а квартальні забудови, які дають людям інфраструктуру, влаштовуються великі холи з 2-3 ліфтами, правильні раціональні планування, автономне опалення, приховані централізовані канали вентиляції і відсіки кондиціонування, також використовують сучасні будівельні технології в ході будівництва і т. д., що дозволило девелопменту вискочити на новий рівень цін, і люди готові за це платити! На прикладі готелів чи ресторанів: необхідно створювати умови не тільки для гостя, а й для співробітника. Схема «задоволений гість, задоволений співробітник» не спрацює☺ Співробітники на дистанції повинні проживати при готелях у комфортних умовах з поділом ч/ж і за ієрархією управління, а не в бараках по 8-10 людей, які ми практично скрізь зафіксували. Необхідно при створенні чи апгрейді готелю враховувати нові технології і потреби сучасної людини. Так, ваш готель повинен мати комплекс необхідних і юзабіліті послуг, щоб ви могли по максимуму затримати гостя; використовувати проектну інженерію, автоматизувати послуги, стандартизувати процеси і навчати співробітників. 

Наостанок – приклад із життя. У 2010 році я відкрив на Русанівській набережній у Києві власний український ресторан «Свати», орієнтований на туриста й івент, окутавши його всякого роду українською ретро-атрибутикою, в т. ч. автентичним возом, піччю і валунами. Вийшовши з ресторану, до мене підійшла чепурна бабуля і сказала, що частенько мене тут бачить і, напевно, я господар. Упевнившись, напівнаказовим тоном попросила, щоб я прибрав це посміховисько з набережної і з очей, бо українці вже давно на возах не їздять! 

Powered by Froala Editor